Валерій Гнатюк.22 ЛИСТОПАДА

Я вмер у тридцять три, о восьмій ранку,
В похмурий понеділок листопада,
Коли помчала в Київ на світанку
Волинська помаранчева команда.

Нема катам-бандюгам лютим віри,
Що владу віддадуть самі без бою,
І якось так підуть собі із миром,
Здадуться з покаянням і ганьбою.

Не буде тут ніяких демократій,
Повіки не скінчиться чорна днина,
Довіку будуть правити трикляті,
Як нині не повстане Батьківщина.

Цей час прийшов. Тривожно б’ють набати!
Поклавшися на волю й ласку Божу,
Ми їдем бунтувати-воювати
За правду, волю, доленьку пригожу.

Ніхто не знає, чим усе скінчиться,
Ніхто не знає, хто назад вернеться:
Нема душі – є духу горда криця,
І тіло, що у бій крилато рветься.

А душі віддали ми вранці Богу,
Себе ми поховали в цих машинах.
Мети немає, окрім Перемоги,
Немає душ – є Ненька-Україна.

Я вмер у тридцять три, у вік Ісуса,
У хвилі передвічного розвою.
Ні страху, ні емоцій, ні спокуси,
Нема поета – є холодний воїн.

Траса Луцьк-Київ, 22 листопада 2004 р.