Валерій Гнатюк.Майдан

Хто вчора міг подумать і повірить,
Ну хто таке побачити гадав:
Майдан холодний — камінь мокро-сірий
Устав-ожив, розквітнув-запалав.

Жовтогаряче море розлилося,
Розбурхалось і вийшло з берегів.
Єство палке бунтарське піднялося
З глибин-руїн замулених віків.

То сам Господь не витримав ,напевно,
Таких гріхів-облуд в святих місцях,
Та іскру запалив благословенну
У сонних, перевтомлених серцях.

Козак буть ницим наймитом втомився,
І, свій могутній випроставши стан,
Удруге, вже від Бога, народився
В колисці, що імення їй — Майдан.

В самому серці Неньки-України
Великий і освячений народ
Повстав за право завтрашньої днини,
За сяйво-мрію прагнень і свобод.

І зовсім не у імені тут діло,
А в Правді-Вірі-Істині святій,
А в кого Правда, в того Міць і Сила,
І Дух Святий в Короні Золотій.

Київ, листопад 2004 р.