Надворі і тихо, і зимно, і сніжно,
І місто, дрімаючи, хилиться в сон...
Сьогодні ми разом - так близько і ніжно,
Нас заполонило бажання цунамі
Від дотиків рук до оголених пліч.
Ми не помічаєм, як стежить за нами
Знадвору самотня засніжена ніч.
Її не покличе ніхто до оселі,
Не вділить від серця промінчик тепла...
І очі її - як завжди невеселі,
Впритул нахилились до темного скла...
Фіранки очам її - не перешкода,
І бачить вона з-під приспущених вій,
Як втілюєтся у життя насолода,
Казковий коктейль із кохання і мрій...
Щасливі і стомлені, ми засинаєм,
Напившись взаємин п”янкого тепла...
І ми вже не бачим, і ми вже не знаєм –
Як руки її ледь торкнулися скла...
Коли ж я прокинусь у світлі світання -
Побачу на склі візерунки чудні...
Дарунок чарівний за щирість кохання
На згадку ця ніч залишила мені.
Немає коментарів:
Дописати коментар