Алла Лебедєва.Гравітація)

Я не знаю, чи мала я рацію,

Народившись в земному раю,

Та в обійми мене гравітація

Прийняла, як дитину свою.

Білим цвітом буяла акація,

В світлих росах тонули садки,

І тримала мене гравітація

За обидві маленькі руки.

Ставши жертвою урбанізації,

Живучи у шпаківнях тісних,

Відчувала я вплив гравітації,

Намагаючись вибратись з них,

Мені люди читали нотації,

І наводили безліч причин,

Що, мовляв, від віків гравітація

Не міняла своїх величин,

Що незмінні фізичні градації,

Що даремні ці мрії і сни…

Що не в змозі  з-під сил гравітації

Увільнитися людства сини…

Учинивши у мізках ротацію,

Копирсаючись в мудрих книжках,

Я ловила за хвіст гравітацію,

Намагаючись знищити страх…

А коли я впадала в прострацію,

В сотий раз вибиваючись з сил,

Я питала свою гравітацію

Про причини відсутності крил…

Й ледве чутна у тілі вібрація

Прокотилась, мов хвиля стрімка…

Бо не є тягарем  гравітація,

Це лиш часу прозора ріка…

І відкриє вона навігацію

Лиш тому, хто не зрікся від мрій,

Хто не здався в полон гравітації,

Шлях до зір прокладаючи  свій…

Мені снилась вночі левітація,

Був подоланий злету поріг…

Посміхалась мені гравітація,

І моїх не торкалася ніг…