Осінь простягає руки кволі,
Хмари розсуває дощові…
Порожньо у лузі і у полі,
Пахнуть сни веселкою і сіном,
Кличуть за собою в глибину…
Мрії, ніби промені осінні, -
Суміш меду, м’яти й полину…
Я сама від себе так далеко…
В серці – ні гріхів, ні каяття…
Подались у вирій, мов лелеки,
Сповнені сум'яттям почуття…
Сонце добігає неба краю,
Хилиться в туманів густину…
Я йому рукою помахаю –
Побажаю лагідного сну…
В цілім світі більш нема нікого…
Тільки ніч… і зорі… і імла…
І стою я посеред дороги,
По якій я так і не пройшла…
Немає коментарів:
Дописати коментар