Люди суд наді мною вчинили,
Справу шили на триста томів…
Мене серця позбавить хотіли,
Мене взялись за те катувати,
Що я можу літати у сні…
Що я можу всім серцем кохати,
І співати натхнення пісні…
Мої злочини бездоказові
Заслужили в суспільства меча…
Та не знала я людської мови,
І не мала перекладача…
Прокурор вимагав мені страти,
Бо надмірна провина моя…
Вимагав мені крила відтяти,
Щоби небом не марила я…
Адвокат, відробляючи гроші,
Говорив про гріхи й каяття,
І про вчинки – ганебні й хороші,
І про цінність людського життя..
Суд пішов у дорадчу кімнату…
Глядачі не соромляться слів:
“Заробила ти, певно, на страту!”
Переповнює праведний гнів…
Ось і вирок: “За тяжку провину
Покарання – відтяти крила…”
Щоб я схожа була на людину,
Щоб літати я більш не змогла…
Що ж, радійте – бо ваша природа
Не збагне мого неба з землі…
Ви не бачили сонця свободи…
Не літали до мрій на крилі…
А суду, шлях котрому – на мило,
Апеляцію я напишу…
Якщо вирок мій - жити безкрило -
Евтаназії я попрошу…
Немає коментарів:
Дописати коментар