Як тобі показати вечір, прохолодою оповитий,
Як до тебе схилити небо, і світанок, дощем умитий?…
Як тобі постелить під ноги шлях чумацький, де зорі в танці?…
Як тебе здивувати серцем, що не може байдуже скніти,
Що, напевне, на світ з'явилось, аби радість в душі зродити?…
Я до тебе би пригорнулась, я крильми би тебе обняла,
Я б до серця твого торкнулась і твій біль би собі забрала…
Щоб твоє не боліло серце, щоб твої не страждали руки,
Щоб душа твоя посвітліла через тії пекельні муки…
Щоб ти міг у мені спочити, щоб ти був у мені, як вдома…
Хоча хто я тобі? Істота… Подорожня малознайома…
Ти пробач мені це бажання, і пробач мені хвилювання…
За твоє – чи моє? – чи наше? – із тобою на двох кохання…
Знаю я – ти мене почуєш… більш ніхто – а ти зрозумієш,
Бо я знаю, як ти насправді відчувати й любити вмієш…
І нехай буде все, як буде, і колись заясніє сонце,
І колись вогняне проміння зазирне у твоє віконце…
І тебе до життя відродить, і наповнить твій світ до краю…
І ти ніжність мою відчуєш… Хоч колись – я це точно знаю…
Та нехай, то колись… то буде… і колись ти мене почуєш…
І слова мої зрозумієш, і бажання мої відчуєш…
Як тобі показати вічність, як забрати тебе у небо?
Я люблю тебе – ти це знаєш… Більш нічого мені не треба…
Немає коментарів:
Дописати коментар