Олекса Бригас.Забутий аромат

Мені земля чомусь запахла воском,
Бджолиним медом й дідовим теплом...
І враз війнуло не заморським лоском,
А призабутим батьківським селом.

І я в краю, далекому від дому,
Вдихнув на повні груди, як колись,
Скидаючи з плечей зловісну втому,
Тягар тих мрій, що так і не збулись.

Стояв, заціпенівши, понад полем,
А в пам’яті спливали світлі дні:
Дідусь, що щось своє мугикав бджолам,
Вощина з медом, що давав мені.
Ті краплі бурштинóві так далеко –
Де дні могó дитинства, хто ж бо зна?..
А думка промайнула, мов лелека:
Так, мабуть, має пахнути весна…
16.03.10