Моїй родині , та всім
Українцям-забужанам
Присвячується...
Холмщина, Ти моя, Холмщина,
Колискова-зоря батька-діда,
Лебединая пісне сумна,
Незагоєна рано відкрита.
О, кривава межа – річка Буг –
Закатована доля зігнута.
України розтерзаний дух,
Забужанське єство розіпнуте.
Найстрашніша отрута з отрут -
Ріже, травить, з’їда чорна туга,
І хоч тіло давно моє тут,
Та душа залишилась за Бугом.
Там моя споконвічна земля,
Де я виплекавсь пагоном-родом,
Там могила могó короля,
Й поле-нива, освячена потом.
Краю мій, о моя Холмщино!
Твої луки мені зеленіші,
І вода у криницях – вино,
Та і небо в сто крат голубіше.
Будь же прóклятий час той - пора,
Будь навіки проклята та днина,
Коли розчерк тирана пера
Вмить позбавив мене батьківщини.
Перервав мій лелечий політ
Та по світу розсіяв росою.
Стільки літ я уже, стільки літ
Не знаходжу, не маю спокóю.
О, моя пошматована суть,
Розпорошена злими вітрами.
Того рясту мені не забуть,
Що малими топтав я ногами.
Не вмістити і не осягнуть
Всього дико-пекельного смислу,
Що в собі принесла тая лють –
Слово ніжно-невиннеє – "Вісла”.
Холмщина, Ти моя, Холмщина...
Перемелене серце розбите,
Цвіту-роду убита весна,
Домовина розбита-розрита.
На Твоїх неозорих полях,
Кров’ю пращурів рясно политих,
Нині пан – презажерливий лях -
Нице сім’я катів недобитих.
Ну за, що, милий Боже, скажи?
Покарав Ти нас грішних несилих,
І за, що чобіт топче чужий
Прадідівські священні могили?
Рідна земле батьківська моя,
Забужанськими вмита сльозами,
Чи побачу Тебе коли я,
Чи зіллюся з Тобою вустами?
...Ех, приснився мені вчора сон,
Що погожого літнього ранку
В стольний град свій – Даниловий Холм
Я прилинув-приїхав ... на танку.
Немає коментарів:
Дописати коментар