Валерій Гнатюк.Стою...

...Стою перед Тобою, Мамо Лесю,
Стою, схиливши голову свою,
І чую голос Твій у позахмар’ї,
І бачу в нім досвітнюю зорю.
...Стою у центрі Лучеська старого,
У серці нашої Волинської землі,
Де Ти малими босими ногами
Стежки топтала і шляхи свої,
Де узяла в недужі кволі руки
Своє перо – тяжкий Голгофський хрест,
Де без надії вкотре сподівалась,
Де на морозі сіяла квітки,
Де "Пісню лісову” свою співала
І в "Давній казці” правди вчила нас,
Та в "Семи нотах”-струнах забриніла,
Могутнім гімном рідній стороні.
О, Мамо-Мамо! Звідки ж така сила
У тілі хворім немічнім взялась?
Душі народу Пісне-Королево!
О, горда осяйна Ра-Менеїс!
...Стою перед гранітною Тобою,
Перед незламним духом кам’яним:
Не Українку бачу – Україну
У всій своїй немеркнучій красі.
Саму Вітчизну зрю перед собою:
Нескорену, Предвічну і Живу −
У Величі і Міці непоборній,
У Славі, Істині, у Волі й Боротьбі.
...Стою перед Тобою, Мамо Лесю:
Прошу, схиливши голову свою;
Дай хоч дещицю духу мені Свóго –
І я цей ниций світ переверну!