Чому так неспокійно і так тривожно диха
Тремкий осінній вечір у мене за вікном?
Чому колише вітер гілля поникле стиха?
П”янкого і хмільного я пригублю напою,
Відчую, як в повітрі згустилася пітьма,
Птахів нічних спитаю, чи є я ще живою?
Чи може я померла, і вже мене нема?
Хіба відчує мертвий цю радість світанкову,
Солодкий поцілунок, казковий присмак мрій?
Хіба почує мертвий тендітну колискову,
Хіба відчує ласку і ніжний дотик твій?
Хіба живий пірнає у смуток втрат і муки,
У той могильний холод, що серце в лід скував?
Коли душа, сердешна, в плачі ламає руки,
Коли весь світ раптово на цвинтар схожий став?
Я відчуваю серцем свою життєву силу,
Я відчуваю смерті торкання льодяне…
Померти, щоб воскреснуть, щоб не лягти в могилу,
Щоб інший світ родився для іншої мене…
Немає тут мене вже, лиш вітер і волога,
Що росами важкими упала на траву…
Хай ніч мене проводить до дальнього порога,
За котрим й знать не варто, чи вмерла, чи живу…
Немає коментарів:
Дописати коментар