Алла Лебедєва. Весна

Весни початок – ніби ранок тихий,

Немов початок нового життя…

І стільки він душі дарує втіхи,

Пробуджуючи сонні  почуття…

Вдень чути, як на річці лід скресає,

Від сонця поцілунків запальних,

Ще спить рілля, і марить урожаєм,

І рук чека – завзятих, золотих…

Шумлять струмки, полохаючи сонні

Гаї, ще повні тишею зими…

І голуби туркочуть на осонні,

І стріпують поривчасто крильми…

А з-попід хмар проміння тепле ллється,

Пробуджує, лікує, зігріва…

Весна, неначе дівчинка, сміється,

І творить із природою дива…

Нечутним кроком по землі мандрує,

Завжди натхненна, зіткана із мрій…

Там, де пройде вона – земля квітує,

І всім дарує ніжний цвіт рясний…

Вона летить – і кожну мить щаслива,

Хоч почуття й не вплетені в слова…

І наша юність – щира і красива,

У спогадах весняних ожива…